Храм зі середини: вигляд, значення і призначення всього, що в ньому є

Чи думали колись про те, чому наші храми виглядають саме так, як виглядають? Пригадуєте Книгу Чисел, де Господь дає детальну „інструкцію“, як повинен виглядати храм? Кожен елемент, увесь вигляд, розміщення різних елементів і навіть їхній колір — все має свою логіку.

Як старозавітний храм (спершу це була скинія) був розділений на три частини: “Святеє Святих”, святилище і двір, так і сучасні церкви розділені на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор.

Вівтар, так як і в старозавітні часи „Святеє святих“, символізує Царство Небесне. Туди не мав права входити ніхто, окрім обраної особи. Колись тільки первосвященик міг входити туди, один раз на рік, і лише з кров’ю очисної жертви. Адже після гріхопадіння Царство Небесне було закрите для людини. А первосвященик був прообразом Ісуса Христа. Це знаменувало, що настане час, коли Христос, через пролиття Своєї крові, стражданнями на хресті відкриє Царство Небесне для всіх. Тому, коли Христос помер на хресті, завіса, що у храмі закривала святе святих, розірвалася навпіл: Христос відкрив врата Царства Небесного для всіх вірних.

Вівтар або Святилище — головна частина храму. Саме в цьому місці приноситься Безкровна Жертва Нового Завіту. Таку назву має святилище на зразок найважливішої частини єрусалимського старозавітного храму — „Святая святих“. Є й інші назви: Октяр, що з грецької і латинської означає ступінь, підвищення; Сення, Просвітерія — це місце призначене для єпископа і священиків та ін. Однак для новозавітних християн найбільше імпонує назва святилище, як місце перебування найбільшої святості — Христа і як місце освячення людських душ.

Найважливішим у святилищі є Святий Престіл або Свята Трапеза, що символізує самого Христа Спасителя, який сидить на Небесному Престолі. Свята Трапеза — це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть посередині святилища. На ньому священик відправляє Божественну Літургію. Свята Трапеза або Престіл має бути посвячена Архиєреєм через вкладення мощів у нього і помазання його святим миром.

З обох сторін Престолу у північній стороні під стінами святилища є Трапеза Предложення, на якій священнослужитель приготовляє дари для освячення, а у південній — чотирикутний стіл, на якому приготовляються одежі для священнослужителів. Ці два престоли покриті спеціальними обрусами, що пригадують одежі Ісуса Христа.

На середині Святої Трапези знаходиться лляна або шовкова хустинка зі зображенням похорону Христа Спасителя, ликами чотирьох євангелистів, а також знаряддя Христових страстей. У цій хустинці зашиті мощі когось зі святих, це — антимінс (посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії. Антимінси з’явилися тоді, коли стало потрібно правити Літургію поза храмом, у похідних умова), який посвячує Архиєрей у Великий четвер.

Відразу за антимінсом на Престолі є ковчег у формі малої церковці, або гробу Спасителя, так званий кивот, у якому зберігається Пресвята Євхаристія. На Святій Трапезі побіч Святого Євангелія стоїть ще хрест — знаряддя, на котрому поніс страшну смерть Спаситель.

За Престолом стоїть семисвічник і хрест, а по боках — дві рипіди (опахало, віяло — богослужбове начиння у вигляді металевого або дерев’яного круга, ромба або зірки на довгім руків’ї. На рипідах також зображують херувимів. Рипіди застосовувались при здійсненні таїнства Євхаристії з найдавніших часів. Раніше їх робили з павиного пір’я. І використовували для оберігання святих дарів від комах. В літургійних вказівках кажуть, що два диякона повинні тримати їх із обох сторін престолу. За формою рипіди бувають круглими, квадратними, зіркоподібними. У нашій церкві з часу прийняття християнства рипіди робили металевими, зі зображенням серафимів. Рипідами осіняють дискос та потир на великому вході за літургією, їх виносять у статутних місцях архієрейської служби, в Хресних ходах, за участю єпископа, і в інших важливих випадках. Рипідами осяяна труна покійного архієрея. Тепер віяння рипідами має символічне значення, воно зображує присутність Небесних Сил при здійсненні таїнства святого Причастя.), що пригадують присутність Святого Духа. Зараз за престолом під східною стіною є місце для єпископа – „горне сідалище“, яке символізує Небесний Престол.

Храм відділений від святилища іконостасом, який розміщений на підвищенні — солеї ( піднесена на 1–3 чи більше сходинок частина підлоги перед іконостасом у православному храмі. Також, у ранньохристиянській та візантійській церкві — прохід, що сполучає вівтар і амвон).

На середині солеї є півкруглий випуск на храм вірних — і цей півкруг називається амвоном. Він має нагадувати вірним камінь, який ангел відкотив від гробу Христа Господа в Єрусалимі. На амвоні диякон чи священик читає Євангеліє, проповідує Боже слово, виголошує ектенії.

Посередині храму у давнину стояв архиєрейський амвон, що зображав гору блаженств, із якої Ісус Христос виголосив блаженства. Цей амвон зображав також і камінь, з якого ангел звістив жінкам-мироносицям Воскресіння Спасителя. Сьогодні архиєрейські амвони бувають у катедральних храмах, але трохи зміщені на південну сторону, щоб вірні могли брати участь у Богослужіннях. Архиєрейський амвон називається в церковних книгах „облачальне“ місце, але там не тільки облачається архиєрей, а й звершує частину Богослужіння, а часом, і цілу відправу, як молебні, панахиди, царські часи та ін.

Середня частина сучасного храму — це колишнє святилище. Туди не мав права входити ніхто, окрім священиків. Зараз у храмі можуть бути усі, бо Царство Боже тепер ні для кого не закрите.

Посередині храму стоїть тетрапод — чотирикутний столик, на якому розміщені хрест, ікона, а по боках — свічі. При ньому відправляють Святі Тайни Хрещення та Вінчання, парастаси, панахиди, акафісти і різні чини освячення та благословення. Спереду в храмі по боках є ,так звані, крилоси, тобто місця, призначені для дяків, співців, хористів.

На стінах храму зображені ікони чи епізоди зі Старого і Нового Заповітів, а також постаті мучеників, святих дів, подвижників, які у свій час своїм життям свідчили відданість Господеві. У галицьких храмах у цій частині часто зображають національних героїв, релігійних провідників, новітніх мучеників, святителів, ісповідників.

У старозавітніх храмах був двір, де збирався увесь народ. У сучасній церкві цій частині відповідає притвор. У давнину було два притвори: зовнішній і внутрішній. Зовнішній знаходився перед храмом і був призначений для каянників — тих, кого було відлучено від церкви на певний період часу. Тут вони просили про молитву у вірних, які вступали до храму. Із цього притвору трьома дверима входили до внутрішнього притвору, який розміщений у самому храмі. У внутрішньому притворі стояли ті, хто приготовлявся до Тайни Хрещення. Вони вислуховували Літургію Слова, тобто Апостол, Євангелію, проповідь і лише після цього виходили із церкви, бо ще не мали права брати участь у безкровній трапезі.

Також у внутрішньому притворі ховалися переслідувані. Тоді церква мала право недоторканості.

Зараз у притворі читають заборонні молитви під час Хрещення, тут починають відмовляти Символ Віри. У притворі чекає жінка по вінчанні і мати після пологів до виводу, аж доки священик, після прочитання відповідних молитов, не введе її до храму. Тут також священик зустрічає молодят і заручає їх.

У духовному значенні притвор повинен пригадувати нам про власне покаяння. У притворах були зображені лики Адама і Єви, які закликали присутніх до щирого покаяння. У галицьких храмах у притворі часто є розп’яття Господнє, що також мало би пригадати нам про важливість місця, про Божу любов, Його терпіння і наше каяття.

Загалом, церква покликана символізувати модель Всесвіту — гармонійного, позбавленого зла і гріха. Церква, як правило, повинна бути звернена престолом до сходу. Схід у Божому культі має своє значення, бо там був рай. Наша Церква перейняла святий образ звідти. На Сході у Палестині народився, навчав, переносив страшні муки, вмирав і воскрес Христос Спаситель. Вірні приходять і стають лицем до Сходу, так як туди ж звернені.

Здебільшого храм будують у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячено розіп’ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Ісус Христос визволив нас від влади диявола. Часто храм будується у вигляді довгого корабля — схожого до Ноєвого ковчега. Іноді храм зводять у вигляді кола, нагадуючи цим нам вічність Церкви Христової. Буває, що храм будується й у вигляді восьмикутника, немов зірки, означаючи, що Церква, подібно до дороговказної зірки, сяє у цьому світі.

Наші храми увінчані одним чи декількома куполами, які символізують небо, яке в Ісусі Христі з’єдналося із землею. Якщо їх три, що є особливістю українського стилю у будівництві церков, то це вказує на найбільше таїнство віри — таїнство Бога в Тройці.

Інколи Церква має 5 куполів — один центральний і чотири з боків — це символ Христа і чотирьох євангелистів.

Якщо ж храм має сім куполів, то вони символізують 7 святих Тайн, які встановив Ісус Христос.

Дев’ять куполів — 9 плодів Святого Духа.

Тринадцять куполів — символ Ісуса Христа і 12 апостолів. Кожна баня завершена святим хрестом, який вказує на перемогу над дияволом.

Над входом у церкву, а іноді поряд із храмом, будують дзвіницю, тобто вежу, на якій висять дзвони.

Церковний дзвін використовують, щоб скликати вірних на молитву, на богослужіння, а також, щоб сповіщати про найважливіші частини здійснюваної у храмі служби. Удари в один дзвін називаються “благовістом” (блага, радісна звістка про богослужіння). Удари в усі дзвони означають християнську радість з приводу урочистого свята тощо, називаються „дзвонінням“. Удари у дзвони з приводу сумної події називаються „перебір“ („передзвін“). Звуки дзвонів нагадують нам про вищий, небесний світ.

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

Світлини з відкритих інтернетджерел